У Бозі завжди є надія

Вітаю вас, дорогі брати і сестри, іменем Господа нашого Ісуса Христа. Сьогодні перед нашою молитвою я хочу поділитися однією важливою думкою — про віру, про важливість віри й уповання на Бога в нашому житті.

Євангеліє від Луки, восьма глава, свідчить, як учні були колись на морі з Учителем, Господом Ісусом Христом. Стомлений після служіння Ісус заснув на кормі, а учні гребли на другий бік моря. І піднялася велика буря, хвилі заливали човен, сильний вітер бив, і вони з жахом дивляться на Ісуса: Він спокійно спить. Розбудили Його й кажуть: «Учителю! Тобі що, байдуже? Ми гинемо!» А Він, пробудившись, подивився на них і каже: «Чого ви такі полохливі? Де ваша віра?» І заборонив вітрові, заборонив бурі — і настала велика тиша (Лк. 8:22-25).

І ось сьогодні я ставлю те саме запитання в наших обставинах — я дозволю Слову Божому поставити нам запитання: де віра наша? Ісус не чекав від них, що вони встануть і заборонять вітрові й бурі. Він знав, що вони тоді ще навіть помислити про це не могли. Але чого Він чекав від них? Тієї віри, уповання — у їхній поведінці, у їхньому ставленні в тій ситуації. Вони могли спокійно Його розбудити, без паніки, і сказати: «Допоможи, Учителю!» Цього Ісус чекає сьогодні й від нас в обставинах, у яких ми перебуваємо: щоб ми не піддалися паніці, щоб мали цю віру, що все під Божим контролем — і в нашому житті теж. У нас і волосся полічене, скільки на голові в кожного (Лк. 12:7). Він дуже дбає про нас! І Він говорить сьогодні про віру.

Одне місце хочу прочитати — пророк Ісая, тридцята глава, кілька віршів починаючи з п’ятнадцятого.

«Бо так промовляє Господь, Бог, Святий Ізраїлів: Коли ви навернетесь та спокій знайдете, то спасені будете, сила вам буде в утишенні та в сподіванні. Та ви не хотіли, і казали: О ні, бо на конях втечемо, тому то втікати ви будете, і: На баских ми поїдемо, тому то будуть баскі ваші переслідники» — в іншому перекладі сказано: швидші за вас будуть. «Від крику одного побіжить тисяча, від крику п’ятьох» — маються на увазі вороги — «побіжите ви всі, аж зостанетеся, немов щогла та» — або як стовп — «на верховині гори, і немов прапор на взгір’ї! І проте Господь буде чекати, щоб помилувати вас, і тому Він підійметься, щоб милосердитися над вами. Бо Господь то Бог правосуддя: блаженні» — або благословенні — «всі, хто надію на Нього кладе!» (Іс. 30:15-18). Давайте скажемо: амінь!

Ось ситуація в народі ізраїльському: важка ситуація, сум’яття, паніка. І Дух Святий говорить через пророка, що в них є сила — у народі Божому є сила, і ця сила — у вірі, у тиші: «сила вам буде в утишенні та в сподіванні». Але вони не хотіли слухати, вони зневажали. Бог говорив про це: уповайте на Мене, — а вони відкидали це й казали: «Ні, ні, ні і ні. У нас коні є, такі швидкі, колісниці — ми запряжемо їх і побіжимо до Єгипту». Побіжите — і переслідники ваші будуть швидші за вас. Не зрозуміли вони, що народ Божий — і на той момент, і на сьогодні — має велику силу Самого Бога. Але вона виявляється тільки через віру: коли ми уповаємо на Нього, коли ми віримо в Нього, Він виявляє Свою силу.

І Він каже ізраїльському народові: за те, що ви не вірили, буде така ситуація, що одна людина тисячу налякає. Зараз дивишся: один хворий — і вже тисяча людей може налякатися, знову те саме: уся ком’юніті, усе місто вже приходить у рух, уже перекривають міста — у деяких країнах і навіть тут. Ось така паніка. А Бог говорить сьогодні Своєму народові через Слово Боже Духом Святим: уповайте на Мене, ідіть до Мене, візьміть віру вашу, прийдіть з вірою, шукайте Мене. У цьому найбільша сила і благословення. Слава Богу!

І тут сказано, у вісімнадцятому вірші: «Господь буде чекати». Чому, Господи, чому Ти зволікаєш? Тому що Він бачить: у народу того часу не було віри, вони залишили уповання. І Він продовжує говорити до них, продовжує стукати до них, чекає: хто буде уповати на Мене, тому Я явлю спасіння, тому допоможу. Той матиме спокій, утіху, Я зможу цій людині допомогти. Він не буде метатися, він буде спокійний. «У спокої я ляжу, і засну, — говорить Давид, — бо Ти, Господи, єдиний даєш мені жити безпечно» (Пс. 4:9). Наша безпека — Ісус Христос, наш щит — Ісус Христос. Бог Авраамові сказав: «Аврааме, ходи перед лицем Моїм. Я тобі щит, нагорода твоя вельми велика» (Бут. 15:1; 17:1). Брати і сестри, в упованні — найбільше благословення, а в майбутньому — найбільша нагорода. Будемо уповати на Господа! Тому Він зволікає.

Ви знаєте, Христос сказав притчу про бідну вдову, яка просила допомоги в неправедного судді, — вісімнадцята глава Євангелія від Луки, вірші з шостого по восьмий. Та сама думка, я її повторю вже в Новому Заповіті. Ви знаєте цю притчу, я просто нагадаю вам: «І промовив Господь: Чи чуєте, що говорить суддя цей неправедний? А чи ж Бог в оборону не візьме обраних Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і бариться Він щодо них? Кажу вам, що Він їм незабаром подасть оборону! Та Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?» (Лк. 18:6-8).

І у Старому Заповіті, і в Новому ми бачимо, що Бог шукає віру. Він допомагає тим, хто уповає на Нього. А ті, хто каже: «Ні, у нас інші шляхи, інші обставини», — віру залишають. Залишаєте найголовніше — захист, твердиню свою в цих обставинах. Тому Бог зволікає. Він зволікає з одною метою — як тоді, так і сьогодні: щоб ми з вами взяли це уповання, озброїлися ним і стали молитися Богу з вірою, стали уповати на Нього. І тоді прийде тиша. Христос сказав: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!» (Мт. 11:28). У Нього цей божественний мир і спокій — це наша твердиня, наша сила.

Брати і сестри, не залишимо нашого уповання, якому належить велика нагорода (Євр. 10:35). Це ваше уповання, це віра. Тому Він чекає одного — щоб ми вірили в Нього за будь-яких обставин. І Він каже учням: «Де ваша віра? Там, на березі, залишилася? А тут що сталося?» Тому давайте візьмемо це уповання. Згадай, скільки Він уже тобі допоміг, згадай, як Він проводив тебе і мене, — і будемо уповати на Господа.

Ми можемо опинитися в обставинах, про які Павло говорить: ми були в надзвичайних обставинах, коли вже не мали по-людськи надії на життя, але уповали на Бога, і Він визволив нас (2 Кор. 1:8-10). Чуєте? Вони з братами уповали на Бога — і Бог визволив. При смерті були, може бути, у жахливих обставинах — а Бог дав визволення. Через що? Через уповання. Уповайте на Бога, брати і сестри, у цих обставинах. Я закликаю сьогодні кожного з нас: візьми віру! Зараз будемо молитися, година молитви, а якщо хтось може далі побути — моліться. Я знаю, що сьогодні багато хто вже молився, я молився. Будемо шукати лиця Божого — це сила наша! Алілуя! Це щит наш. Слава Богу, хвала нашому Господу!

---

Сорок другий і сорок третій псалми — там псалмоспівець три рази говорить дивовижне речення, дивовижний вірш. Я прочитаю цей вірш: «Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його, мого Бога!» (Пс. 42:6, 12; 43:5). Ось так Дух Святий надихав пророка і допомагав йому, і він говорив душі своїй: ну чого ти сумуєш, душе? Брате, сестро, ну чого ти сумуєш? Не про це думай — уповай на Бога, нехай через молитву прийде спокій. Тому що коли ми метушимося, кудись біжимо, щось таке робимо, Бог каже: це не уповання, воно не принесе нам користі. «Вгамуйтесь та знайте, що Бог Я» (Пс. 46:11). «Зверніться до Мене, — говорить той самий Ісая, — й спасетесь, всі кінці землі» (Іс. 45:22). Слава Богу!

Це живе уповання, брати і сестри, люблячого Бога до Свого дорогого народу. Він за нас кров проливав. І Він хоче, щоб ми до кінця були віруючими. Алілуя! І Він прославиться в житті, у цих обставинах — через уповання. На що? На Нього. Слава Господу! А в англійській мові ще сильніше сказано. У нас написано: «Чого, душе моя, ти сумуєш?» — а там: why — чому? Чому сумуєш, душе моя, чому непокоїшся? Why, why? Бог — сила наша, наші імена записані в книзі життя, ми Його діти, Він полюбив нас, Він віддав Сина Свого за нас — як же не дарує всього? (Рим. 8:32). Чуєте? Це чудесне життя з Богом за будь-яких обставин! Уповайте на Бога, надійтеся на Бога. У Бозі, чуєте, завжди є надія!

Я знаю: у таких ось обставинах, знову ж таки, труднощі, болі — але завжди є надія, тому що наш Бог живий. Написано: Він є Бог усякої надії, Він — Той, Хто дає надію (Рим. 15:13). Алілуя, слава Йому! Може бути, ти проходиш дуже важкий час, але Бог каже: Я твоя надія. Так, може бути, ти навіть не маєш роботи зараз — це важко; діти кричать: підемо туди, підемо сюди — важко пояснити. Згадайте Ізраїль, який ішов через пустелю, — це жахлива була пустеля. Вони уповали на Бога, але важливо — до кінця. Моліться, будьте в спокої, знаходьте час молитви — вістей скільки дивитеся, усіх цих новин! Так, ми повинні слідкувати за цим, я не проти цього, ми повинні вникати. Але наше уповання приходить через Слово Боже, молитву. Підбадьорюйте один одного Словом Божим.

Сьогодні я кажу це перед нашою молитвою, щоб підбадьорити вас. Візьміть уповання, живе уповання, і скажіть разом зі мною це важливе слово перед тим, як ми будемо молитися разом: у Бозі завжди є надія. Ще раз: у Бозі завжди є надія! Слава Йому!

І нехай благословить Господь нас зараз помолитися Йому всім серцем, гаряче, щоб Бог дав нам Свою милість і благословив усі ці обставини, повернув їх в інший бік. І помолимося за пробудження: щоб після цієї епідемії прийшло пробудження, багато людей прокинулося і призвало ім’я Господа. Помолимося за церкву, за наших близьких, за зцілення, за всі ці обставини. Бог каже: «Чи для Мене є річ неможлива?» (Єр. 32:27), а в іншому місці: «Все можливе віруючому» (Мр. 9:23). Будемо молитися з вірою. Амінь! Будьте благословенні.

Дорогий Господи, дякуємо Тобі, славимо Тебе за цю чудесну годину, яку Ти даєш нам для молитви. Ти говорив учням: «Моліться, щоб не впасти в спокусу» (Лк. 22:40). Допоможи нам у цьому, Отче, Сину і Духу Святий. Амінь. Молимося, дорогі брати і сестри.