Подумайте про Того, Хто перетерпів
Основний текст: Євр. 12:1-4
Проповідь у Страсну п'ятницю, 10 квітня 2020 року (онлайн-служіння під час карантину)
Дорогі брати і сестри, я вас усіх вітаю любов’ю Господа нашого Ісуса Христа. Давайте всі скажемо: слава Господу! Сьогодні Страсна п’ятниця, Good Friday. Уперше в історії нашої церкви ми маємо це служіння не разом, а в режимі онлайн, але тим не менш ми погодилися зібратися сьогодні по домах і молитися разом Господу. Хоча сьогодні ми не зможемо звершити хлібопереломлення — перенесли на наступний місяць, якщо Господь дозволить, — але разом можемо зібратися, і, звичайно, у нас є Слово Боже. І перед нашою молитвою я хочу звернутися до Слова Божого — це Послання до Євреїв апостола Павла, 12-та глава, перші чотири вірші.
«Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого. Тож подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх. Ви ще не змагались до крови, борючись проти гріха» (Євр. 12:1-4).
Ось так Дух Святий звертається до церкви через апостола Павла: у нас є багато прекрасних свідків віри, вірних Господу, — ви знаєте їхні імена. Але особливо написано тут, що перед нами боротьба, яку кожен із нас проходить, і ми як церква йдемо разом — як написано, разом звершуємо спасіння, дане Господом (Фил. 2:12), зміцнюючи один одного. І Писання закликає, щоб ми скидали всякий тягар, який, може бути, ми несемо, звільнялися від нього і йшли за Господом з терпінням, тобто несучи хрест за прикладом Господа нашого Ісуса Христа. А в другому вірші Писання говорить, що на цьому шляху ми повинні дивитися на Господа, споглядати Його як Начальника нашої віри й Виконавця.
Але сьогодні я хочу особливо відзначити третій вірш: подумайте про Того, Хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись на душах своїх. Ось це слово — «подумайте». Я сьогодні хочу говорити про важливість роздумів. Тому що коли говориться «дивитися на Господа» — сьогодні фізично ми не можемо бачити Його, але внутрішньо ми можемо споглядати Його нашими очима віри, у думках ми можемо простягатися до Господа. І про це я сьогодні хочу сказати, тому що в цьому велика сила, велике благословення. Подумайте! Проходячи наш життєвий шлях, борючись із гріхом, зі спокусами, нам просто необхідно, брати і сестри, постійно дивитися на нашого Господа як на Начальника й Виконавця нашої віри.
Слово Боже закликає нас мислити, тобто думати в серці постійно про Його страждання за нас, а також про Його славне воскресіння, яким ми оправдані. Постійно думати про страждання Ісуса Христа — і через це Бог буде зміцнювати нас і допомагати нам кожного дня. Так, саме через це: коли ми з вами будемо думати про Ісуса Христа, Бог буде зміцнювати нас, як ми тільки що прочитали. Якщо ми кожного дня будемо думати про горнє — як написано в Посланні до Колосян, у 3-й главі, у другому вірші: думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі, де Христос сидить по Божій правиці (Кол. 3:1-2), — тобто дивіться на Нього. Іншими словами, дивіться на Нього весь життєвий шлях: на те, що Він живий, що Він воскрес, що Він зараз на небі. Про це ми повинні думати, міркувати, і якщо ми кожного дня будемо думати про це, ми будемо отримувати Божі благословення. Не тільки на Пасху — багато хто тільки на Пасху думає про воскреслого Христа, — але Писання говорить, щоб ми думали постійно.
Думки духовні — апостол Павло часто про це говорить — це життя і мир (Рим. 8:6). Ось звідки приходить життя, ось звідки приходить мир: від того, як ми мислимо, про що ми міркуємо. Життя приходить, якщо ми думаємо про Слово Боже, тобто про слово життя, про Христа, Який є Начальник життя, Який переміг смерть. І якщо ми думаємо про Нього, про нашого Спасителя, буде приходити Божий мир у наші серця. Слава Господу, брати і сестри! Тому наші думки повинні бути постійно про Господа, і через цей внутрішній духовний процес Господь завжди буде давати нам силу і зміцнювати наші душі.
Наведу один приклад. Говорить Писання, що в нас ціла хмара цих прекрасних прикладів. Ось Авраам: він не думав, написано, про своє немічне тіло. Але про що він думав? Він думав про слово Бога, про ту обітницю, яку дав йому Господь (Рим. 4:19-21). І під час труднощів, які ми переживаємо, краще думати про Його страждання за нас, ніж про свої болячки й немочі. Звичайно, у нас будуть болі, будуть переживання, але саме в цей момент краще думати про страждання Христа за нас. Чому? Тому що вони за нас, написано. Ми зміцнимося, не будемо знемагати у вірі, тому що за цим стоїть Дух Святий, за цим стоїть Господь, Який буде зміцнювати наші душі й навіть тіла — як Давид говорить у 16-му псалмі, заспокояться в упованні (Пс. 16:9). Ось така сила в тому, про що ми думаємо!
Навіть під час хлібопереломлення нам просто необхідно думати й міркувати про Його ламане Тіло і про Його Церкву. Ми не можемо просто робити: ну, прийшли на переломлення, зробили, — нам потрібно вникати в це. Писання говорить: міркуйте про страждання і смерть Господа за вас, про Його ламане Тіло і про Тіло, яке є Церква (1 Кор. 11:26-29), а не тільки про себе. Пам’ятаєте, в 11-й главі написано — ми завжди читаємо це на хлібопереломленні, — що, збираючись на вечерю, чекайте один одного (1 Кор. 11:33). Не тільки про себе думайте: ось я буду брати участь, — а чекайте і думайте про інших, тому що ми причащаємося одного хліба, ми є Тілом Ісуса Христа (1 Кор. 10:17). Це дуже важливо, інакше було б не на користь, а навіть на осуд.
Не завжди в церкві, як і в Ізраїля, була можливість святкувати Пасху. Часом були війни, гоніння, розсіяння, епідемії, навіть голод — ми знаємо це з історії. І багато наших братів і сестер перебували в кайданах за Слово Боже, за ім’я Господнє, роками поневірялися, проходили ці труднощі, але завжди пам’ятали заколеного пасхального Агнця. І коли вони згадували, вони отримували силу від Господа. Багато з них роками не звершували хлібопереломлення — не було можливості, — але Господь утішав їх. Він знав, що вони проходять через цей час, і головне, що вони пам’ятали Господа, пам’ятали заколеного пасхального Агнця і через це отримували — ще раз повторю — силу від Господа проходити нелегкий шлях. Написано: наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений (1 Кор. 5:7) — на хресті Голгофи. Тому будемо завжди пам’ятати це і міркувати, не тільки в пасхальні дні. Я закликаю: постійно роздумуйте, думайте, міркуйте про це.
Давайте ще раз прочитаємо третій вірш 12-ї глави Послання до Євреїв: «Тож подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх». Ми, брати і сестри, зможемо пройти які б не було труднощі, якщо будемо дивитися на нашого Спасителя, Начальника й Виконавця нашої віри, на Його страждання. І четвертий вірш: «Ви ще не змагались до крови, борючись проти гріха». Ми, брати і сестри, ще не змагалися до крові, борючись проти гріха. Але наш Господь Ісус Христос змагався за нас до останньої краплі Своєї крові, і Він переміг, слава Йому! До останньої краплі крові Він змагався за нас, а ми часом якось так: «Ну а як? Ну ось, прийшла спокуса…» Ну що ж, тепер нам потрібно дивитися на Ісуса, Який попереду, Який ніс хрест Свій, Який, як ми читали в першому вірші, перетерпів хреста. Це означає, що нелегко Йому було, — про що ми сьогодні й міркуємо в цю Страсну п’ятницю. І ми будемо молитися, щоб і нам наслідувати Його і перетерпіти все, що потрібно, тому що через великі утиски треба нам входити в Царство Боже, говорив апостол Павло (Дії 14:22). Ісус сказав учням Своїм: у світі страждання зазнаєте (Ів. 16:33). У цьому світі багато скорбот. Коли читаєш книгу Об’явлення, ти бачиш, що ще попереду: які будуть труднощі, які катаклізми і на небі, і на землі. Тому пройти це все можна тільки з Господом: думаючи про Нього, думаючи про Голгофу, думаючи про воскресіння, ми пройдемо це все, слава Богу.
І я хочу, щоб ми згадали ось цей подвиг нашого Господа, який почався в Гефсиманському саду, — згадали, як Христос пройшов цей шлях. Давайте відкриємо Євангеліє від Луки, 22-га глава. Тут написано, що почалося це саме там, у Гефсиманському саду, коли Ісус Христос прийшов з учнями. Читаю з 39-го вірша по 46-й: «І Він вийшов, і пішов за звичаєм на гору Оливну. А за Ним пішли учні Його. А прийшовши на місце, сказав їм: Моліться, щоб не впасти в спокусу» (Лк. 22:39-40).
Брати і сестри, я тут трішки зупинюся. Я завжди кажу цю ремарку: моліться, щоб не впасти в спокусу. Спокус дуже багато — не тільки в учнів, і в нас з вами, учнів Ісуса Христа, багато спокус. Але Христос каже нам: моліться, просіть у Бога допомоги, і ми не впадемо в спокусу, ми пройдемо їх. Слава Господу за Його обітницю, що Він понад силу нікому не дасть (1 Кор. 10:13). Але нашу відповідальність ми не можемо покласти на Духа Святого: «Молися за нас, Христе, Ти молися там, на небесах, а ми — як уже вийде». Ні! Христос говорив учням: моліться. Дух Святий допоможе нам у молитві, у труднощах, у переживаннях Він утішить нас, але покласти нашу відповідальність на Нього ми не можемо. На церкві й на кожному члені церкви лежить відповідальність: бути в молитві, причому постійно.
«А Він Сам, відійшовши від них, як докинути каменем, на коліна припав та й молився, благаючи: Отче, як волієш, пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!» (Лк. 22:41-42). Так Ісус молився, будучи у плоті: нехай буде воля Твоя, Господи. І ми так молимося постійно — «Отче наш» — і говоримо про це Господу. Йому було нелегко. Сорок третій вірш: «І Ангол із неба з’явився до Нього, і додавав Йому сили». Брати і сестри, якщо нам буде дуже важко і навіть від людей ми не отримаємо підтримки, пам’ятайте: Бог пошле й ангела, він підкріпить нас, і Бог дасть нам сили пройти це.
І далі ми читаємо, 44-й вірш: «А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився». Це боротьба. Не завжди молитва — це славослов’я, тому що написано: усякою молитвою моліться (Еф. 6:18). Є молитви радості, є молитви славослов’я, але є молитви боротьби, коли ми боремося, подібно до Господа нашого Ісуса Христа, як Павло, коли ми проходимо цю боротьбу. Христос перебував там, і Він пильно молився. Що значить пильно молитися? По-англійськи — diligently pray: старанно, акуратно. Одна година — Він знав це — і Він використав цю годину. Ось і ми з вами будемо пильно й посилено молитися за всі обставини, через які ми проходимо; дякувати Господу за спасіння, яке Він дав нам, — ранами Його ми отримали зцілення (Іс. 53:5), — славити Господа і заступатися за неспасених людей, за президента, за всю цю ситуацію з коронавірусом. Бог наш — всемогутній Бог, тільки подумайте про Нього! Бог часто говорить: «Я є Бог». Авраамові Він сказав: вийди, подивися на небо, на ці зорі — ти взагалі можеш їх полічити? Ось стільки в тебе буде потомства (Бут. 15:5). «А я ж такий немічний…» Але він не думав так: він дивився на зорі, він повірив Господу, і це залічилося йому в праведність (Бут. 15:6). Наша молитва повинна бути з вірою — навіть у боротьбі, навіть у цих випробуваннях. Давайте будемо старанні й акуратні, як Христос молився.
І напруга в цей момент була така сильна, що ми вперше бачимо опис крові Ісуса Христа. Ось так Він боровся за нас з вами, брати і сестри, залишивши радість неба, славу, — там, у Гефсиманії, коли піт тік з кров’ю. Описано: «А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю» (Лк. 22:44). Ось там Ісус Христос почав проливати Свою кров за нас з вами, за наші гріхи, щоб дати нам звільнення. Тому що Кров Його очищує від усякого гріха (1 Ів. 1:7), і Кров Його відкупила нас від прокляття Закону (Гал. 3:13). Слава Богу за це! Так почалася ця боротьба, цей бій.
І ми читаємо: «І, підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і знайшов їх, що спали від смутку, і промовив до них: Чого ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу!» (Лк. 22:45-46). Я б не хотів, щоб Ісус прийшов до мене, до тебе, до кожного з нас: «Чого ви спите? Чому ви зараз, у цих обставинах, не пильнуєте? Уставайте, моліться, щоб не впасти в спокусу». Так почалася боротьба нашого Спасителя за нас. Як я сказав, Він змагався до крові — більше того, пролив усю Свою кров за нас через ці страждання.
Наступне місце, яке я особливо хочу запропонувати в цей день спомину і яке описує страждання Ісуса Христа, — Євангеліє від Івана. Я буду дещо пропускати: не буду читати, як Христос був у Кайяфи, коли Його там катували, принижували, били і вдарили Його по щоці. Єдине, що Він сказав тому, хто бив: за що ти б’єш Мене? якщо Я сказав зле, скажи, що зле; а якщо Я нічого поганого не зробив, чому ти б’єш Мене? (Ів. 18:23). Так Він мовчав, як Ісая передрікав: «як овечка перед стрижіями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст» (Іс. 53:7). Так страждав Ісус Христос, і там лилася вже кров — з-під тернового вінка і від цих ударів, якими били Його, знущалися з Нього.
Я почну читати з того моменту, коли Його привели до Пилата, — 19-та глава: «От тоді взяв Ісуса Пилат, та й звелів збичувати Його» (Ів. 19:1). Ось уявіть: Син Божий, Який не вчинив ніякого гріха, має наказ від правителя, щоб Його били. За що? Він не зробив нічого поганого, але був наказ бити Ісуса Христа. «Вояки ж, сплівши з терну вінка, Йому поклали на голову, та багряницю наділи на Нього» — які урочисті шати! — «і приступали до Нього й казали: Радій, Царю Юдейський! І били по щоках Його» (Ів. 19:2-3), тобто по обличчю, — били навідліг. І кров Ісуса Христа почала литися більше й більше на цю грішну землю — за наші гріхи, на відпущення наших гріхів.
«Тоді вийшов назовні ізнову Пилат та й говорить до них: Ось Його я виводжу назовні до вас, щоб ви переконались, що провини ніякої в Нім не знаходжу. І вийшов назовні Ісус, у терновім вінку та в багрянім плащі. А Пилат до них каже: Оце Чоловік!» (Ів. 19:4-5). Майте ж співчуття: побитий уже, закривавлений, з-під тернового вінка текла кров, увесь побитий. Ну, оце Чоловік — покараний, відпустимо Його. «Як зобачили ж Його первосвященики й служба, то закричали, говорячи: Розіпни, розіпни! Пилат каже до них: То візьміть Його ви й розіпніте, бо провини я в Нім не знаходжу! Відказали юдеї йому: Ми маємо Закона, а за Законом Він смерти підпав, бо Він Сином Божим Себе вчинив!» (Ів. 19:6-7). Ось так обвинувачували Його. Але Він не вчинив Себе Сином Божим — Він був і є Син Божий, посланий з небес. «Як Пилат же почув оце слово, то ще більше злякався» (Ів. 19:8). Далі я пропускаю — ви можете вдома почитати самі це місце Писання, тут багато описано. Продовжимо з 16-го вірша: «Ось тоді він їм видав Його, щоб розп’ясти… І взяли Ісуса й повели… І, несучи Свого хреста, Він вийшов на місце, Череповищем зване, по-гебрейському Голгофа. Там Його розп’яли, а з Ним разом двох інших, з одного та з другого боку, а Ісуса всередині» (Ів. 19:16-18).
Багато фільмів створили, багато проповідей ми чули, багато книг читали про те, як Ісус Христос ішов вулицями Єрусалима. Минулого року ми з моєю дружиною Лілею та іншими нашими родичами побували в Єрусалимі, були на цій вулиці — Віа Долороза, бачили це місце. Невелике місто, розміром у квадратний кілометр. І ось там ішов Ісус Христос: від преторії на Череповище, несучи хрест. Йому не вистачило сил донести його до кінця: Він уже стікав кров’ю, втрачав фізичні сили, але докладав усіх можливих зусиль, щоб іти на хрест, за Словом Божим, щоб виконати волю Божу, відкупити нас там. І ось там розп’яли, як передречено було через Давида: прокололи вони мої руки та ноги мої (Пс. 22:17). Ви розумієте: кров хлинула з рук і ніг. І написано: вони роблять із мене видовище (Пс. 22:18). Уявляєте: Ісус оголений висить із пробитими руками й ногами, і кров — як написано, дорогоцінна Кров — текла на цю грішну землю. Ось як Він боровся, так Він терпів за нас з вами. А вони, люди, робили видовище, дивилися, хулили Його, а Він молився за них: Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять (Лк. 23:34).
Сьогодні Бог закликає нас з вами іти слідами Ісуса Христа (1 Петр. 2:21). Я колись говорив цю проповідь — що таке сліди Ісуса Христа. Це не те, що багато хто там іде цією Віа Долороза, — не про це говориться. Добре іти і згадувати, але не просто як ритуал. Якщо навіть ти там ніколи не будеш або не був — неважливо: подумайте про це, брати і сестри. Пройдіть цей шлях з Ісусом Христом, проходьте його, коли важко. І сьогодні будемо згадувати це і разом із Ним підемо цими вулицями. А сліди Його полягали ось тут, в устах. Написано: «Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не погрожував, але передав Тому, Хто судить справедливо» (1 Петр. 2:23). Ось Його сліди. Як Він передавав? Він просив: Боже, прости їм. Ось так треба передавати.
Далі, з 28-го вірша, — кульмінація Голгофи: «Потім, знавши Ісус, що вже все довершилось, щоб збулося Писання, проказує: Прагну!» (Ів. 19:28). Написано: і в спразі моїй оцтом мене напували (Пс. 69:22). Ісус помирав за Писанням, і воскрес за Писанням, і прийде вдруге за Писанням (1 Кор. 15:3-4). Він знав Писання, тому що це було Слово Боже у плоті. Залишився один момент, коли вже, як написано, язик мій прилип до піднебіння мого (Пс. 22:16), — Він не міг сказати останнє. Але Він говорив, знаючи, що Писання має виконатися: Йому треба було прийняти оцту. «Тут стояла посудина, повна оцту. Вояки ж, губку оцтом наповнивши, і на тростину її настромивши, піднесли до уст Його. А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: Звершилось!» (Ів. 19:29-30). It is finished — усе звершилося. До кінця перетерпів, алілуя, слава Богу! До кінця випив чашу страждань, до останньої краплі, і до останньої краплі Своєї крові віддав, борючись за нас. О, як ми повинні бути вдячні нашому Ісусу Христу за те, що Він помер за нас на цьому хресті, який Він ніс!
І далі ми читаємо: «Був же день Приготовлення, тож юдеї, щоб тіла на хресті не зосталися в суботу, був бо Великдень тієї суботи, просили Пилата зламати голінки розп’ятим, і зняти» (Ів. 19:31). Це був великий день — як ми кажемо, Страсна п’ятниця. «Тож прийшли вояки й поламали голінки першому й другому, що розп’ятий з Ним був. Коли ж підійшли до Ісуса й побачили, що Він уже вмер, то голінок Йому не зламали» (Ів. 19:32-33). Ісус сказав: Звершилось! — і, голову схиливши, віддав Свого духа (Ів. 19:30). Ні одна людина не могла так, як Ісус, віддати духа. Навіть праведники, коли вмирали, — як Степан, наприклад, бачачи Ісуса, що стоїть по правиці Бога Отця, говорив: Господи, прийми духа мого (Дії 7:55-59). А Ісус віддав Свого духа. Сотник, який бачив, може бути, сотні смертей, екзекуцій, сидячи на коні, дивився, як Він умирав, і сказав: дійсно праведний був Чоловік Цей (Лк. 23:47). Ми стратили праведну людину! І люди йшли, б’ючи себе в груди (Лк. 23:48). Після цього — ви знаєте історію — землетрус був, коли помер Ісус, і в храмі роздерлася завіса (Мт. 27:51). Усе це звершилося, тому що помер Праведник, єдиний на землі, Син Божий — за рід людський, за мої гріхи, за твої гріхи, брате і сестро.
О, як ми будемо славити Його в цей особливий день — Good Friday! Я завжди думаю: чому назвали так — Good Friday? Адже це ж такий страсний день! А річ у тім, що в цей день звершилося наше спасіння. Тому й назвали Good Friday: у цей день сталося те добро Боже для нас, і ми відкуплені Ним були там, на Голгофі. Алілуя, слава Богу!
«Та один з вояків списом бока Йому проколов» — по-англійськи pierced His side — «і зараз витекла звідти кров та вода» (Ів. 19:34). Це останні краплі крові, які, коли Ісус уже помер, усе одно витекли на цю землю. Алілуя! Кров і вода. «І самовидець засвідчив, і правдиве свідоцтво його; і він знає, що правду говорить, щоб повірили й ви» (Ів. 19:35) — щоб ми з вами повірили, усі, хто читає Євангеліє. «Бо це сталось тому, щоб збулося Писання: Йому кості ламати не будуть! І знов друге Писання говорить: Дивитися будуть на Того, Кого проколили» (Ів. 19:36-37).
Давайте зараз будемо молитися і дивитися на Того, Кого проколили: проколили руки Його й ноги, і списом проколили Його бік. Будемо молитися, брати і сестри, і дякувати Йому за те, що завдяки Голгофі, завдяки Агнцю Божому ми сьогодні маємо вічне життя. Будемо думати про це — може бути, і важко — сьогодні і завтра, і коли настане свято Воскресіння, якщо Бог дасть життя і здоров’я, ми з вами знову онлайн зустрінемося, із церкви, і будемо славити Бога. Але я хотів би сказати, брати і сестри: не тільки в ці дні, не тільки в Good Friday, не тільки в Страсну п’ятницю, не тільки на Пасху — постійно думайте про Господа. Це дасть вам силу, і ми побачимо велике помазання в нашому житті.
Я запрошую вас молитися. Давайте схилимо коліна перед Ісусом і скажемо: Ісусе, ми славимо Тебе, Агнець Божий! Ми ще не до крові змагалися — Ти звершив цей бій на Голгофі за нас, до останньої краплі крові. Молимося, церкво, закликаємо ім’я Господа нашого. Схиліть коліна — у вітальні чи у спальні вашій, де ви перебуваєте; може бути, ви їдете машиною — моліться там духом. Будемо разом славити Господа в цей день і дякувати Йому за те, що Він за Своєю великою премудрістю дав нам спасіння і життя вічне. Йому слава, амінь.
Молимося. О Господи, хвала і подяка Тобі, подяка Тобі за це велике спасіння! Не дай нам, Боже, знехтувати ним, але дай, щоб воно звершувалося в нашому житті. Ми просимо Тебе: благослови Америку, дай їй схилитися перед Тобою; благослови Азію, нехай вона схилиться перед Тобою; Європу, щоб вона схилилася перед Тобою; Росію, Україну, Білорусь. Господи, благослови Північну і Південну Америку, Австралію, Африку; благослови Індію, благослови острови, Господи, Японію, Корею, усі інші народи, Господи, бо Ти сказав, що всім народам буде звіщене Твоє спасіння, і тоді прийде кінець (Мт. 24:14), і Ти грядеш на цю землю. Ми просимо Тебе: пошли пробудження і благословення. Амінь.
Молимося, церкво, продовжуємо молитися, як Христос сказав: одну годину попильнуйте зо Мною (Мт. 26:40). І побачимося в неділю. Амінь.