Людина і Слово Боже — Микола Плетньов

Вітаю вас, дорогі брати і сестри! Давайте всі скажемо: слава Господу! Сьогодні понеділок, 20 квітня. Перед нашою молитвою я хочу поділитися Словом Божим. Це записано в Євангелії від Івана, 17 глава — це основний наш текст, — і сказати на тему «Людина і Слово Боже». Це важлива тема, яку я сьогодні хочу викласти, порозмірковувати разом із вами.

Давайте почнемо читати з сьомого вірша, вибірково. Христос молився за учнів: «Тепер пізнали вони, що все те, що Ти Мені дав, від Тебе походить, бо слова, що дав Ти Мені, Я їм передав, і вони прийняли й зрозуміли правдиво, що Я вийшов від Тебе, і ввірували, що послав Ти Мене» (Ів. 17:7-8).

Це перше, на що я хочу звернути увагу. Христос, молячись про учнів — її називають первосвященицькою молитвою, — каже Отцеві, що вони прийняли Слово Боже. Вони пізнали, зрозуміли, що це слово прийшло від Тебе, прийняли його як Слово Боже і ввірували. І ось це я хочу сьогодні підкреслити: важливо прийняти Слово Боже. Ми повинні бути тим добрим ґрунтом, який приймає насіння. І коли насіння приходить у цей ґрунт, коли насіння і ґрунт поєднуються, відбувається дивовижне: виростає дерево чи якийсь інший злак. Зовсім незвичайне відбувається в житті людини, коли приходить Слово Боже: воно змінює все.

І перш ніж читати далі, мені хочеться особливо прочитати ті місця в Діях апостолів, де написано, як приймали Слово Боже, бо з цього все починається. Христос каже: вони прийняли Слово Боже. Давайте подивимося ці місця.

Дії апостолів, друга глава, 41 вірш. День П’ятидесятниці, люди слухають проповідь Петра, Бог торкається їх через слово, яке Петро проповідує, і написано: «Отож ті, хто охоче прийняв його слово, охристилися. І пристало до них того дня душ тисяч зо три!» (Дії 2:41). Охоче — тобто це було бажання їхнього серця. Дуже важливо приймати охоче. Три тисячі людей з великим бажанням приймали Слово Боже. А як ми приймаємо Слово Боже? Згадайте той момент, з якою охотою, з яким бажанням і ревністю ми приймали Слово Боже! Воно робило роботу в нас, воно надихало нас, воно було на першому місці, а все інше — на другому. Так і має бути. І ось із такою охотою перші християни прийняли Слово Боже.

Самарія: Слово Боже прийшло туди через євангеліста Пилипа, і написано, що самаряни прийняли Слово Боже; апостоли почули про це і послали туди Петра та Івана (Дії 8:14), і ви знаєте, що Бог охристив їх Духом Святим. Прийняли Слово Боже! Дії, 11 глава, 1 вірш свідчить: коли євреї зібралися після того, як Петро прийшов із дому Корнилія, вони почули, що саме язичники прийняли Слово Боже в домі Корнилія (Дії 11:1). А як вони приймали? Давайте ще раз згадаємо: вони з великою жадобою приймали те, що Петро проповідував. І 17 глава Дій апостолів, 11 вірш: у місто Верію прийшов Павло і проповідував Слово Боже в синагозі, і там ми читаємо, що вони, тобто євреї, «сприйняли слово з повним запалом» (Дії 17:11). Приймати треба охоче, приймати треба з натхненням і з запалом, досліджуючи Писання, чи так воно є. «Тож багато із них тоді ввірували» (Дії 17:12).

Яків у своєму посланні, перша глава, 21 вірш, каже: «Прийміть із лагідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі» (Як. 1:21). Із лагідністю — ось ще один стан. Важливо мати охоту, бажання, важливо мати ревність, але важливо ще мати й лагідність — благоговіти перед цим словом, щоб воно оселилося в нас. І воно може спасти душі наші, і спасає.

Послання до Колосян, 3 глава, 16 вірш: «Слово Христове нехай пробуває в вас рясно» (Кол. 3:16). Не трішки, не потроху, — рясно, рясним потоком. Ось як воно має оселятися в нашому серці. Як ми читаємо Слово Боже? Як ми жадаємо його? Це дуже важливо — рясно.

Перше послання до Солунян, 1 глава, 6 вірш: «І ви стали наслідувачі нам і Господеві, слово прийнявши в великому утискові з радістю Духа Святого» (1 Сол. 1:6). Скорботи були, але вони наслідували навіть Самого Господа, наслідували апостолів: незважаючи на скорботи, вони приймали Слово Боже з радістю. Що б не було у твоєму житті — радій, що ти маєш Слово Боже, радій, приймаючи Слово Боже. Давид каже: я радію слову, як той, хто знайшов велику здобич (Пс. 119:162). Це найбільша здобич, яка тільки може бути в житті твоєму і моєму. Слава Богу, що Він дає вічне багатство, вічне життя! Алілуя!

І Перше послання до Солунян, 2 глава, 13 вірш: «…дякуємо Богові безперестанку, що, прийнявши від нас слово про Бога, ви прийняли його не як слово людське, але — як правдиво то є — Слово Боже, що діє і в вас, віруючих» (1 Сол. 2:13). Ставлення: що це Слово Боже. Благоговіння, трепет перед Словом Божим, бо це Слово Боже. І написано: ось на кого Я подивлюся — на тих, що тремтять перед Моїм словом (Іс. 66:2). Будемо пам’ятати це і ставитися дуже благоговійно до цього слова, як до Слова Божого, яке сказав Бог для нас.

У Посланні до Римлян, 10 глава, 8 вірш, апостол Павло каже, що це слово має бути в наших устах. Пам’ятаєте, там написано: «Близько тебе слово, в устах твоїх і в серці твоїм» (Рим. 10:8). Прийняти його не тільки в уста, не тільки повторити — іноді ми, проповідники, робимо це. Скажіть його, бо сповідання — це теж важливо; навіть сказано, щоб не відходило слово від уст твоїх (Іс. Нав. 1:8). Воно має звучати в наших устах: читайте вголос, говоріть про це. Але цього недостатньо. Написано: і в серці твоїм. Нехай воно буде прийняте не тільки нашим, так би мовити, розумом, але й у глибині серця нашого — там воно діятиме воістину, бо має в собі найбільшу силу.

Давайте повернемося до 17 глави Євангелія від Івана і продовжимо роздум про ту молитву, про яку говорив Христос. Отже, перше — пам’ятаєте, я багато присвятив часу прийняттю Слова Божого, як ми маємо його приймати. Далі Христос молиться про учнів і каже в 11 вірші: «І не на світі вже Я, а вони ще на світі, а Я йду до Тебе. Святий Отче, заховай в Ім’я Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були!» (Ів. 17:11). Бачите, Христос молиться і каже, щоб вони були в єдності. Бо коли ми читаємо Слово Боже, воно з’єднує нас із Богом і одне з одним. І Христос надавав важливого значення тому, щоб ми мали єдність — єдність одне з одним, як Він з Отцем.

Наступне, про що я хочу сказати, — я вже говорив раніше, що приймали Слово Боже з радістю в скорботах. Але давайте прочитаємо 13 вірш. Христос каже: «Тепер же до Тебе Я йду, але це говорю Я на світі, щоб мали вони в собі радість Мою досконалу» (Ів. 17:13). Ось дивіться: Христос каже, що ми, прийнявши Слово Боже, повинні радіти. Скорботи, болі — часом так, це боляче, це скорбота, ніхто з цим не сперечається. Але є Слово Боже, і воно несе в собі радість. І про це молився Христос. Алілуя! Слово Боже несе єдність, Слово Боже несе радість, Слово Боже несе віру. Алілуя!

І наступні вірші, які я хочу прочитати, — 14, 15 і 16: «Я їм дав Твоє слово, але світ їх зненавидів, бо вони не від світу, як і Я не від світу. Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. Не від світу вони, як і Я не від світу» (Ів. 17:14-16). Ми бачимо, що через прийняття Слова Божого щось сталося в нашому житті. По-перше, атмосфера змінилася: Бог полюбив нас, але світ зненавидів нас, так само як Христа ненавиділи. І Христос про це молиться і каже, що коли вони прийняли слово, вони стали як Я, і світ їх ненавидить — не тому, що вони якоїсь особливої нації чи щось інше, ні, нічого цього, — а тому, що в них тепер живе Слово Боже. І Христос каже: Я не благаю, щоб Ти забрав їх із цього світу зла, спокус, але щоб Ти зберіг їх серед цього зла.

Знаєте, навколо нас багато зла. Ми часом навіть і не знаємо, що відбувається навколо нас: різні змови, сатана намагається щось зробити, збити нас зі шляху. Але коли ми молимося і перебуваємо в Слові Божому, вникаємо, заглиблюємося в нього, — ці змови руйнує Господь. Слава Богу! Ось така сила в Бога. І ми читаємо тут саме про те, щоб Бог зберіг нас у цьому світі від зла.

Ще те, що хочу сказати сьогодні: 17 вірш, важливий вірш. Написано: «Освяти Ти їх правдою! Твоє слово — то правда» (Ів. 17:17). І Христос підкреслює: Твоє слово — то правда. Мало того, що ми приймаємо Слово Боже, — це добре; мало того, що ми ввірували, — це прекрасно, це чудово; мало того, що ми радіємо, прагнемо єдності, — ще один важливий момент, який робить Господь через Слово Боже, — це наше освячення. Він освячує нас за словом Своїм. Він колись сказав учням: ви очищені через слово, яке Я проповідував (Ів. 15:3). Тому Слово Боже має велику силу: як вода очищає тіло людини, так Слово Боже очищає нас внутрішньо. Це і є освячення, це процес, і на це ми повинні звернути увагу.

І вже після цього процесу освячення, у 18 вірші написано: «Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх» (Ів. 17:18). Не навпаки — не так, що послав їх у світ, а тепер Я буду освячувати їх. Ні. Це важливо: перш ніж мати це велике доручення, посланництво, пробудження, про яке ми молимося, треба пройти освячення. Треба навчитися тримати свою посудину в святості й честі, а не в пристрасній похоті, як язичники (1 Сол. 4:4-5). Дуже важливо, брати і сестри! Тому-то пробудження, яке було сто років тому, — почалося воно в Лос-Анджелесі, на вулиці Азуза, знаєте, і торкнулося всього світу, — але перед цим церква і брати, які були в цьому пробудженні, присвячували себе слову, освяченню — це був рух святості; вони перебували в слові, освячувалися. Це не марний шлях.

Тому давайте навчимося перш за все йти ось цими сходинками. Освятіться, — каже Господь у Старому Заповіті, — освятіться, завтра побачите чуда Господні (Іс. Нав. 3:5). Внутрішньо освячуйтеся. Важливо, перед тим як проповідувати Євангеліє, бути святими, освяченими Словом Божим, омитими, очищеними, приготованими до всякого доброго діла (2 Тим. 3:17), особливо до проповіді Євангелія. Алілуя! Слава Христу! Тому займайтеся цим, брати і сестри: уважайте на самих себе та на науку (1 Тим. 4:16). Це процес, дуже важливий, не нехтуйте ним. Сьогодні всі хочуть проповідувати, йти туди, сюди — це важливо, це добре, але це буде після, після нашого освячення. І ти відчуєш: Бог посилатиме тебе, наповнюватиме, помазання діятиме, навіть сам будеш дивуватися, як ти став свідчити на роботі, як ти став свідчити сусідам. Це прийде як результат, Святий Дух влаштує це все. Ти готовий до цього? Ти готова до цього? Ось до цього покликав нас Господь.

Отже, на закінчення я хочу підсумувати те, про що сьогодні говорив. Номер один — важливість прийняття Слова Божого. Людина і Слово Боже: коли вони поєднуються, відбувається незвичайна дія, надприродна, велика в нашому житті. Не тому, що це ми такі, ні, — тому, що слово має в собі силу. Павло каже: ми глиняні посудини, але в нас є скарб — це Слово Боже, ми носимо його (2 Кор. 4:7). Ось де наша сила, брати і сестри! Ось як треба цінувати: прийняти, перебувати в цьому слові і жити за цим словом. Це скарб, це дорогоцінність! Слава Христу!

Наступне — це віра: тільки на основі Слова Божого наша віра утверджуватиметься і зберігатиметься. Третє, про що молився Христос, — це освячення через Слово Боже. І четверте — це проповідь Євангелія, проповідь Слова Божого; про це молився Христос. Але є ще останнє, п’яте, про що я не говорив. На закінчення Своєї молитви — давайте прочитаємо 26 вірш цієї глави — Христос закінчує молитву такими словами: «Я їм Ім’я Твоє об’явив й об’являти буду, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була в них, а Я в них!» (Ів. 17:26). Учні вже багато знали про Бога, але Він каже: є щось, чого вони ще не знають, і воно буде відкрите їм. Ти багато вже знаєш, ти багато вже прийняв, але є ще щось, чого ми ще не знаємо, брати і сестри, і про це Христос каже: й об’являти буду. Павло пише, щоб нам зо всіма святими пізнати, що то глибина, вишина, ширина й довжина, і зрозуміти, пізнати Христову любов, яка перевищує знання (Еф. 3:18-19). «Й об’являти буду» — чуєш? І далі сказано: що Ти нею Мене полюбив, була в них, а Я в них.

Я б сказав, п’яте — це досягнення повноти пізнання Бога. Це найпрекрасніше — коли ми глибше й глибше пізнаємо любов Божу, і вона в нас: через пізнання, через Слово Боже вона оселяється в нас. І ми бачимо, як бачить Ісус Христос, ми дивимося на речі, як дивиться Ісус Христос, у нас почуття, які в Ісуса Христа, — божественні почуття співчуття, любові й милості, у нас Його присутність у нашому житті: «а Я в них». Це найголовніше, заради чого покликав нас Бог: бути в нас, щоб ми були в Ньому, а Він у нас, як Він був в Отці і Отець був у Ньому. Він хоче жити в нас. Давайте будемо прагнути цього, і Бог буде відкривати Свої глибини, Свої благословення, Свої простори небесні, і через це ми будемо збагачуватися. Нехай допоможе нам у цьому Господь!

Будемо зараз молитися, будемо шукати лиця Божого. Це не марний час, це найпродуктивніший час у житті людини: молитва, читання Писання, це так важливо. Давайте ми зараз, після слухання Слова Божого, будемо молитися разом, схиливши коліна, — ви там у себе, ми тут, — і будемо молитися, щоб Господь наповнив нас Духом Святим і відкривав нам. Я буду молитися, щоб Бог давав проповідь братам, свідчення братам і сестрам, і якщо кому потрібне освячення — Його кров очищає, улюблені, так каже Слово Боже (1 Ів. 1:7). Молимося, дорога церкво, прикликаємо ім’я Господа! Слава, хвала Тобі, алілуя! Подяка, подяка, слава Тобі!